Війна…таке маленьке слово
Та стільки ж в ньому смутку і жалю!
О доленько моя,тебе я знов молю
Не дай відчути нам розруху і тривоги:
Земля уже немає змоги вбирати кров людську.
Нам нічого ділить
Усі під Богом ходим
Настане час — згадаємо,
Хто ж ми, якого роду!
Та пізно буде вже, і совість не засне…
Ніколи не забуде, той час, оті хвилини,
Коли злетіла зграя соколина,
Загнавши світ весь у руїни.
Та все-таки прийшла весна,
Травневий сорок п’ятий!
Народна міць перемога
Над ворогом триклятим!
Балута Марина
На щастя, ми не знаємо війну,
Що вибухами землю розривала,
Що нищила старих й малих,
В могили бідних заганяла!
Яка ж страшна ота війна…
Усім вона спустошувала душі!
Лилася кров,біда шляхетно йшла,
Що наші діди винесли на плечах,
Чотири роки пекла, щоб зустрінути весну,
Щоб мирне небо бачила малеча!
Країно! Пам’ятай синів,
Які тебе від ворога страшного врятували!
Які, вмираючи на полі бою, з останніх сил
Молитву Богу тихо промовляли!
Балута Марина
(громадянська лірика)
Немає коментарів:
Дописати коментар